Стаття про Антуана Лорана де Лавуазьє

Антуа́н Лора́н де Лавуазьє́ (фр. Antoine-Laurent de Lavoisier, *26 серпня 1743, Париж — †9 травня 1794,Париж) — французький вчений, один із засновників сучасної хімії.

Експериментально довів, що повітря — не просте тіло, як вважалося на той час, а суміш різних за властивостями газів. Запропонував назву «оксиген» і пояснив його роль у процесах випалювання, горіння,дихання. Навів визначення хімічного елемента, встановив хімічний склад води, оксидів нітрогену, багатьохмінералів. Довів закон збереження маси речовини. Склав першу таблицю простих речовин. Один із засновників термохімії. У 1789 році Лавуазьє опублікував підручник «Елементарний курс хімії», цілком заснований на кисневій теорії горіння і новій номенклатурі, який став першим підручником нової хімії.

Гільйотинований у період Французької революції за звинуваченням в участі «у змові з ворогами Франції проти французького народу, що мав метою викрасти у нації величезні суми, необхідні для війни з деспотами». У 1796 році Лавуазьє був посмертно реабілітований.

Лавуазьє досліджував поведінку різних речовин за високих температур, для чого побудував гігантську установку з двома лінзами (найбільша мала діаметр 130 см), що концентрували сонячне світло. Для того щоб виготовити збиральну лінзу такого розміру оптики зробили два круглих увігнутих скла, спаяли їх, а в проміжок між ними заповнили спиртом. Товщина такої лінзи в центрі становила 16 см. Друга лінза, яка допомагала зібрати промені ще сильніше, була рази в два меншою, і її виготовили звичайним способом —шліфуванням скляної виливки. Продумана система важелів, гвинтів і коліс на платформі дозволяла наводити лінзи на Сонце. Учасники досліду були в закопчених окулярах.

У центр такої системи Лавуазьє поміщав різні мінерали і метали: піщаник, кварц, цинк, олово, кам'яне вугілля, алмаз, платину і золото. Він відзначив, що в герметично запаяній скляній посудині з вакуумомалмаз при нагріванні обвуглюється, а на повітрі згорає повністю.

Стаття про О.М.Бутлерова

Олекса́ндр Миха́йлович Бутле́ров (* 3 (15) вересня 1828, м. Чистополь — † 5 (17) серпня 1886, с. Бутлерівка) —російський хімік, основоположник теорії хімічної будови, яка лежить в основі сучасної органічної хімії, засновник школи хіміків-органіків.

Учень Миколи Зініна. У 1849 році закінчив Казанський університет і там же викладав у 1850—68 роках. З 1869 року — професор Петербурзького університету, з 1874 — ординарний академік Петербурзької академії наук. Наукова діяльність Бутлерова була спрямована на створення і утвердження теорії будови органічних сполук. За цією теорією властивостіхімічні сполуки залежать від кількості і якості атомів, з яких складається молекула, від послідовності і характеру їхнього зв'язку та взаємного впливу. Бутлеров вважав, що кожній молекулі речовини відповідає певна будова, яку можна виразити за допомогою формули, де більш-менш точно відображені реальні зв'язки та розташування атомів у молекулі. Теорія Бутлерова пояснила явище ізомерії, дала можливість визначити будову органічних речовин і передбачити нові класи органічних сполук. Бутлеров добув полімер формальдегіду (1859), синтезував уротропін (1860), вперше добув штучну цукристу речовину (1861). Він синтезував третинні спирти, передбачені його ж теорією, добув ізобутилен і відкрив реакцію його полімеризації. В 1864—66 роках опублікував підручник «Вступ до повного вивчення органічної хімії», в якому теорія хімічної будови була вперше поширена на всі класи органічних сполук.

У 1963 році на честь Бутлерова у Києві названо вулицю.

Стаття про Д.І. Менделєєва

Дмитро́ Іва́нович Менделє́єв (*27 січня (8 лютого) 1834, Тобольськ — †20 січня (2 лютого) 1907, Санкт-Петербург) — російський хімік, один з авторів періодичної таблиці хімічних елементів.

Дмитро Іванович Менделєєв — автор фундаментальних досліджень з хімії, фізики, метрології, метеорології, економіки, автор основних праць зповітроплавання, сільського господарства, хімічної технології, народної освіти та інших робіт, тісно пов'язаних з потребами розвитку продуктивних сил Російської імперії.

У 1854–1856 роках Дмитро Менделєєв досліджував явища ізоморфізму, що розкривають відносини між формою кристалів та хімічним складом сполук, а також залежність властивостей елементів від величини їхніх атомних мас. У 1860 році він відкрив «температуру абсолютного кипіння рідин», або критичну температуру. Але 16 грудня 1860 писав він з Гейдельберга піклувальнику Санкт-Петербурзького навчального округу І. Д. Делянову, що: «… головним предметом моїх занять є фізична хімія».

У 1859 році він сконструював пікнометр — прилад для визначення густини рідини. У 1865–1887 роках Менделєєв створив гідратну теорію розчинів, розвинув ідеї про існування сполук змінного складу.

Досліджуючи гази, Менделєєв знайшов у 1874 році загальне рівняння стану ідеального газу, що включає як частковість залежність стану газу від температури, виявлену у 1834 році фізиком Б. П. Е. Клапейроном (рівняння Клапейрона-Менделєєва).

У 1877 році Менделєєв висунув гіпотезу походження нафти з карбідів важких металів, яка, правда, на сьогодні більшістю вчених не приймається; запропонував принцип дробової перегонки при переробці нафти. У 1880 році він висунув ідею підземної газифікації вугілля. Також Менделєєв займався питаннями хімізації сільського господарства, пропагував використання мінеральних добрив, зрошення посушливих земель. Спільно з І. М. Чельцовим брав у 1890–1892 роках участь у розробці бездимного пороху.

Дмитро Іванович Менделєєв є автором низки робіт з метрології: він створив точну теорію ваг, розробив найкращі конструкції коромисла і аретира, запропонував найточніші прийоми зважування.

Свого часу інтереси Менделєєва були близькі до мінералогії, його колекція мінералів дбайливо зберігається і зараз у Музеї кафедри мінералогії Санкт-Петербурзького університету, а друза гірського кришталю з його столу є одним з найкращих експонатів у вітрині кварцу. Малюнок цієї друзи він помістив у перше видання «Загальної хімії» (1903 рік). Студентська робота Дмитра Менделєєва була присвячена ізоморфізму в мінералах.